Присвячується Аллі - любій тітці, що була для мене ще й справжньою подругою та гарною порадницею...
Ще рік назад життя було неначе казка,
Весна, веселощі, родинне свято.
Там було усмішок так багато,
Пташки співали: "Пора прекрасна".
Та враз один лише дзвінок
Забрав усе, що було так недавно,
Увів у жах, приніс страшних думок.
Він сповістив, що ти пішла, пішла раптово.
Число магічне - вісім,
А таємниці криються у всім.
Воно ж і стало символом розлуки
І не на дні, а вже навіки.
Печаль і горе, сльози й розпач -
Усе сплелося як у страшному сні.
Ми все чекали тебе побачити крізь плач
На ґанку чи у світлому вікні.
Весела, енергійна, жвава, наша -
Така ти будеш у серцях.
Відкрита, добра, чуйна, справжня
І ще й усмішка привітна на устах.
Така ти будеш завжди.
А ще блакитні очі,
Що сяють навіть у ночі
І щораз кликали до тебе підійти.
Я пам'ятаю дні безжурні,
Які з тобою провели,
Наші вигадки ажурні,
Які в уяві будували.
Та стільки тих було моментів,
Що не перебрати в голові,
Але я цінуватиму це при житті
І вже для цього досить аргументів
Тепер ти стала ніжною ромашкою
І вже ідеш інакшою стежинкою.
І ти напевно будеш десь серед краси,
Де ти всім радість зможеш принести
Ну а я тебе любити буду вічно,
І пам'ятатиму багато днів.
Приходитимуть до тебе всі щорічно
І не завадить нам плинність цих років.
